Поради батькам
Коронавірус: рекомендації педагога-психолога
як поводитися батькам під час карантину
На час карантину батьки стають для дітей вчителями, вихователями, лікарями і друзями, тож багатьох цікавить питання як поєднати в собі ці всі ролі та знайти вільний час для себе.
Під час карантину, оголюються всі ваші проблеми. Раніше ви могли від них втекти на роботу або хоча б розчинитися у соціумі. Зараз тікати нікуди, оскільки ви у чотирьох стінах. Це найкращий час для того, щоб вирішити всі проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.
Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.
Контроль потрібен хіба що за режимом. Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.
Діти займають себе самі, якщо не заважати їхньому природному розвитку. Вони вигадують власні ігри, досліджують світ і взаємодіють з батьками.
Мультики та комп‘ютерні ігри заважають дітям гратися самостійно. Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Окрім того, дитячий мозок не здатен сприймати 24 кадри за секунду. Тому виділяється гормон, який гальмує роботу мозку, щоб можна було сприймати ці 24 кадри. І при «передозуванні» мультками це гальмування переходить у реальне життя. В цьому випадку розвиток дитини страждає.
“Я дуже рекомендую батькам спробувати пожити 2 тижні без мультиків. Дитина стане значно спокійнішою і навчиться розважати себе сама”, - зауважила Марія Сичинська.
Брак прогулянок компенсувати складно. Але такі умови диктує реальність. Можна відгородити частину кімнати (можливо, є балкон) для «прогулянок». Спробуйте пограти у таку гру: перевзуватися, переодягатися і виходити на балкон. Тримати певні іграшки лише на «території прогулянок». Це буде певна зміна обстановки.
Прогулянок ніщо не замінить. Але співставивши ризики ми розуміємо, заради чого ми це робимо.
Точно не потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається. Життя змінилось. Спершу треба цю реальність прийняти дорослим. І чим швидше ми усвідомимо, що це не змінити, тим краще.
Діти відчувають нашу тривогу, навіть якщо ми при них не розмовляємо на ці теми і приховуємо, що відбувається. Діти можуть відчувати шалену тривогу, але не ставити запитань. Важливо розуміти, що вони все відчувають і ваше мовчання лише погіршує ситуацію. Зважаючи на вік дитини і на її чутливість треба підібрати слова, щоб пояснити, що відбувається. Є речі, про які краще промовчати. А є те, до чого варто підготувати.
Це дуже індивідуально. В першу чергу, треба бачити дитину, щоб розуміти, що вона може витримати, а що – ні. Також вибір тону розмови дуже залежить від того, у якому психічному стані знаходяться батьки, наскільки вони близькі зі своїми дітьми, наскільки діти можуть відкрити своє серце батькам і т.д.
Зі старшими дітьми можна бути відвертим. Але важливо видавати інформацію дозовано. Дітям точно не потрібен такий потік інформації, який мають дорослі. Спирайтесь на авторитетні джерела і контролюйте, що читають/дивляться діти. Деяка інформація може їх травмувати.
Малечі варто пояснити, що є такий вірус, який живе на дверних ручках, на підлозі, на руках та інших поверхнях. Але всі заходи безпеки повинні бути у формі гри, інакше буде складно: “Це ж весело: маска у мами, маска у тата і тобі одягнемо маску. Дивись, які ми схожі!” або “У тебе в руці сидить маленьке сонечко, яке дуже любить купатися. Тому треба купати його довго і з милом. Тоді воно буде щасливим” - найпростіші приклади. Пов’язуйте гру з улюбленими героями ваших дітей, зацікавлюйте їх, грайтеся разом.
То, что нам говорили, когда мы были детьми:
«Не беги; иди медленно; быстрее; съешь всё; мой руки; чисти зубы; помолчи; говори; извинись; поздоровайся; отстань от меня; иди играть; не мешай; ты не умеешь; ты еще маленький; я сам сделаю; ты уже большой; иди спать; вставай, уже поздно; поиграй сам; я занята; не стой на солнце; выйди на солнце…»
То, что мы хотели бы услышать:
«Люблю тебя; ты – самый лучший;
я счастлив, что ты у меня есть;
давай поговорим; я тебя слушаю;
как ты себя чувствуешь?
говори то, что хочешь; я доверяю тебе;
что тебе не нравится?
мне приятно, когда ты смеёшься; я хочу поговорить с тобой; давай поиграем; плач, если хочешь; извини, если я ошибаюсь…»
Обережно суїцид!
Суїцид (самогубство)– це крайній вид агресії, навмисне самопозбавлення життя.
Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається.
Зарубіжними фахівцями відзначається, що у віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму у 16-19 років
Молодь потребує більшої уваги дорослих, адже вони тільки зовні справляють враження незалежних і самостійних, а «всередині» хлопці й дівчата дуже вразливі й болісно реагують на життєві негаразди.
на таку поведінку та висловлювання своєї дитини:
- «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?»;
- «Мені усе надоїло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»;
- «Я відчуваю, що скоро помру!»;
- підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя;
- «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!»;
- наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей,
- роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків;
- раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії;
- таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати;
- тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини - характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.
Напрями батьківської допомоги
- покращення взаємостосунків у сім'ї,
- підвищення самооцінки, самоповаги дитини,
- покращення міжособистісного спілкування у сім'ї.
Як підвищити самооцінку дитини:
1. Завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині.
2.Не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
3. Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
4. Приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
5. Підтримуйте самостійні прагнення дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
У випадку, коли у вашої дитини виявляються суїцидальні тенденції:
1. Станьте дитині другом, якому можна довіряти.
2. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
3. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних.
4. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.
5. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні запитання.
6. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю.
7. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини.
8. Надайте дитині можливість знайти свої власні відповіді, навіть якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із ситуації.
9. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає.
УСПІХУ ВАМ!
