ередня загальноосвітня школа №56 одна із найстаріших в Амур–Нижньодніпровському районі. Історія школи налічує більше шестидесяти років – це роки довоєнні, роки війни та роки життя в часи Радянського Союзу.

Відкрита школа була в 1937 році під № 87, але через те, що приміщення було недобудованим, то заняття проходили в СШ №63( НВК №1). У приміщення нової школи перейшли тільки взимку 1938 року. Школа була десятирічкою, з українською мовою навчання. Першим директором був Добровольський А.І. Разом з ним працювали Живаго К.А. - вчитель біології, Когутовський В.А. - російська мова, Квітченко О.А.- географія та інші. Це вони дали дорогу в 1940 році першим випускникам школи.

У 1940 році в школі працювала секція хорового співу, гурток художнього слова та гурток парашутистів. Ним керував учень школи (майбутній член АНД підпілля) Павлик Соколов під керівництвом завуча Ватченка О.Ф..

Відсвяткувавши випускний вечір, другий випуск школи весь пішов добровольцями на фронт, а школа перетворилася на військовий лазарет. Комсомольці – випускники Галя Андрусенко, Павлик Соколов, Галя Нікульченко, які не змогли змиритися з окупаційною владою, створили молодіжне підпілля. 35 днів і ночей продовжувалися оборонні дії на Амурській землі . Вступаючи в підпільну організацію, учні школи давали клятву : «КЛЯНУСЬ до останнього подиху бути вірним справі визволення Вітчизни» . Підпільники працювали скрізь: на заводі ВРЗ, ім. Артема, в річпорту, покоївками в німецьких офіцерів. В організації завівся зрадник і 10 лютого 1943 року всіх було заарештовано і відправлено до гестапо. Тільки напис залишився на стіні

«Вони – катували, а ми – перемогли». Пам’ятають про подвиг Галі Андрусенко і Павлика Соколова від 50-х і по сьогодні. В 1976 році, в дні святкування 200 – річчя Дніпропетровська, було відкрито  пам’ятник. Амурчани називають його « Герої помирають стоячи». На мітинг прийшли тисячі земляків, були серед них і матері Павлика Соколова, Галі Андрусенко та Галі Нікульченко.

Ще до війни у 1939 році до школи прийшов молодий вчитель фізики Ватченко Олексій Федосійович, який потім став завучем. Весною 1941 року був направлений на партійну роботу,  а 21 червня 1941 прислав своїм учням привітання з закінченням школи: «Поздоровляю з закінченням школи,бажаю світлих доріг. Завжди ваш Олексій Федосійович». Після війни Олексій Федосійович в книзі відгуків комсомольського музею залишить такі рядки : « Я пишаюся, що колектив 87 школи виховав таких патріотів і ми перемогли тільки дякуючи їм та мільйонів таких. Вічна їм слава».

В 1984 році ім'я  О. Ф. Ватченка, Героя Соціалістичної праці, Голови Президії Верховної Ради УРСР увіковічено в меморіальній дошці при вході в школу № 56.

Після війни школа була відбудована у 1953 році і змінила номер на № 56. Очолив школу фронтовик Десятник Іван Спиридонович, який тільки-но повернувся після поранення в рідне місто. З ним працювали учасники війни Мітюхін М.І., Ринденко Г.Г., Доценко М.С. Більш ніж за 50 років школа випустила близько семи тисяч учнів. Їх навчали прекрасні вчителі: Конькова Р.Р., Козаченко Є.О., Овчинникова У.В., Гриценко Т.П., Троцька В.Ю.

Школа підтримує тісний зв'язок із вчителями-ветеранами, які зараз на заслуженому відпочинку – це Миколенко І.М., Юрченко О.О. - педагогічний стаж майже 50 років, Швець Н.С., Чубарова А. Ю. - педстаж 40 років . Й досі в ширензі вчителів Короткова Р. В. - СШ №44 і Рева Анна Давидівна, яка 40 років працює в стінах 56 школи.

Випускники школи ставали робітниками заводу ГШО і не забували про рідні стіни – ставали шефами школи.

Керівництво заводу завжди приймало участь в шкільних святах, комсомольських зборах.

Життєві долі випускників склалися так, що їх шанують не тільки в рідній школі, а в районі і місті, адже девіз школи: «Ми пишаємося своєю школою, а школа пишається нами». Прекрасними педагогами стали: Калугіна Л.П. - директор СШ №55, Шибко В.Г. – директор гімназії №57, Пермінова В.К. до 2007року директор СШ №26, Рогальська Л.В. до 2006 року директор СШ №68.

Школа – це той берег, до якого кожен з нас прагне повернутися . А доля розпоряджається так, що колишні учні приводять до школи своїх дітей, а тоді й внуків . Життя не зупинити . Пам'ятають  і пишаються школою славні династії Безуглих, Гарагулі, Колодяжних, Митрополенко, Асмолкових та багато інших. Людей, які прославляють і пишаються своєю школою можна назвати справжніми людьми.

Сьогодні школа - це сучасний навчально - виховний комплекс з досконалою навчально - методичною роботою, висококваліфікованими фахівцями, розвиненою матеріально - технічною базою, ІКТ, традиціями. Школа розвивається, іде в ногу з сучасністю, досягає все нових і нових звершень, що дає можливість учням школи розвиватися, отримувати знання і ставати справжніми громадянами своєї Україн

Історична пам'ятка - стаття про нашу школу в газеті "Зоря" від 3 жовтня 1976р.